Марія Дружко. "Алхімік сучасності"

МАРІЯ ДРУЖКО

АЛХІМІК СУЧАСНОСТІ

Думка письменника про автора роману 

"Діти Мардука" та його твір

Як Ви вважаєте, дорогий мій читачу, а чи у нашому бурхливому сьогоденні, по горло нашпигованому усілякими техночудесами, є бодай якийсь закапелочок для стародавньої таємничої науки алхімії? А як би по-вашому виглядав учений-алхімік 21 століття? Гадаєте, він носив би якусь темну мантію, що у неї постійно кутався б на автобусній зупинці, або, роззираючись на пішохідному переході, ховав би обличчя під великим каптуром?

Зовсім не так! Алхімік нашої сучасності виглядає абсолютно по-іншому. Елегантний, він уважно поглядає на світ мудрими, трохи задумливими очима, від спостережливого погляду яких не приховати жодної, навіть найдрібнішої, деталі, а нерідко здається, що і думки. У нього загадкова посмішка; розмовляючи з ним, відчуваєш, що цей чоловік знає куди більше, ніж розповідає. Звідки мені усе це відомо? Зізнаюся: мені просто пощастило познайомитися з одним із алхіміків сучасності. І це абсолютна правда!

Віктор Васильович Савченко – сучасний український письменник-фантаст, науковець-хімік, а відтак справжній алхімік 21 століття. З-під його пера з’явилося чимало романів, оповідань та повістей, які сьогодні розміщено на десятках тисячах інтернет-ресурсів, перекладено різними мовами світу. Його твори популярні не тільки серед поціновувачів наукової фантастики, а й просто шанувальників художнього слова, їх вивчають у школі на уроках української літератури.

Віктор Савченко. Мене часто запитують, у чому секрет популярності моїх книжок.? Секрету немає. Просто я постійно думаю про мого читача, як він сприйме мій текст і що візьме з нього для душі та розуму. Якщо у книзі нічого немає для розуму, по-моєму – то не книга. Крім того, я завжди пишу так, ніби це мій останній у житті розділ, остання сторінка. Від самого початку своєї літературної діяльності я узяв собі за правило не заробляти на своїх творах. Отже, творчість для мене – то привілей лишити зарубку на шкалі часу про моє існування.

А почалося усе, як зазвичай, із студентського захоплення фантастичними творами Р. Бредбері, І. Єфремова, В. Владка та ін.

Віктор Савченко. Одного разу мені до рук потрапило фантастичне оповідання якогось початківця. Прочитавши текст, я збагнув, що теж міг би написати подібний твір. А те, що мав технічний фах, надало мені упевненості в тому. Адже, працюючи у жанрі наукової фантастики, треба мати не лише творчий хист, але й володіти знаннями тієї галузі, яку берешся описати. Щодо мене, то завдяки професії я побував на всіх відомих шахтах Донбассу, спускався у штольні, багато спілкувався з шахтарями, геологами, гірниками. На цьому підґрунті з’явилися романи «Під знаком цвіркуна», «Дві вершини гороскопу» та ін. Я і сьогодні перш ніж написати якийсь фантастичний твір перелопачую купу літератури. Тож ніхто ніколи не скаже, що Савченко пише про те, чого не знає.

Воно й не дивина, що, читаючи книги цього автора, відчуваєш, яка колосальна робота передувала їхній появі! Особисто для мене твори Віктора Савченка є взірцем того, як завдяки наполегливій праці у письменицьких штольнях можна поєднати наукове бачення і творче чуття.

Віктор Савченко. Письменник – це імітатор, який моделює свою неповторну дійсність, але дуже важливо, щоб читач щиро повірив, що ця дійсність є реальною. Аби цього досягти, треба багато-багато думати і мало-мало писати. Так ти зможеш побачити свого героя внутрішньо, сказати б, у 3d форматі, підмітиш якусь характерну рису чи зовнішню деталь в його образі, притаманну тільки цьому персонажеві. Тоді він стане упізнаваним, а відтак і справжнім. Тільки після цього можеш перекладати побачене на папір.

Виявляється, є ще один коронний авторський секрет, завдяки якому герої В. Савченка добре запам’ятовуються. У своїх творах автор змальовує оточення, у якому він - автор живе. Тим-то на сторінках савченківських творів мешкають, працюють, переживають, закохуються і потрапляють у всілякі пригоди справжні, а не вигадані, персонажі. Подекуди вони не лише мають риси своїх прототипів, вдало підмічені уважним митцем, а й говорять, і навіть думають, звуться так, як знайомі або колеги письменника. Усвідомлюючи це, мимоволі замислююся: а що, як за кілька років на сторінках нового роману чи оповідання мого співбесідника раптом з’явиться героїня, схожа на мене? Цікаво, як їй житиметься у колі інших персонажів фантаста-алхіміка?

Мабуть, саме через несподіваний образотворчий прийом В. Савченка вплітати характери і зовнішні риси реальних людей у тканину художнього твору так привернув мою увагу його новий роман «Діти Мардука». Читаючи першу частину щойно виданої книги, я із захопленням вгадувала серед її героїв знайомих мені із життя Національної спілки письменників України особистості. Я навіть не підозрювала, що переді мною не просто свіжий твір сучасного класика, а перший в українській літературі езотеричний роман. Як відомо, езотерика – це сукупність знань про містичні вчення і таємні культи. У літературі до езотерики зверталися Е. Гофман, О.К. Толстой, М. Булгаков. Вітчизняні ж майстри слова цю тематику ще не розробляли. Першим, хто наважився пуститися у розвідку культурно-містичними прошарками, став наш співбесідник.

Віктор Савченко. Мені вдалося зазирнути за паркан матеріального світу і я там дещо побачив. Так з’явилися книги езотерики “І бачив я звірину...”, “Пророцтво четвертого звіра: Даниїл”, «Сочти число зверя», а тепер ось і в художній формі - роман «Діти Мардука».

Містичний і видовищний роман «Діти Мардука» про боротьбу темних сил із цілком звичайним, на перший погляд, письменником, якому, проте, вдалося розгадати плани Темного Сателіту щодо захоплення влади на планеті. Уже з перших сторінок книга захоплює стрімкою динамікою подій, що розгортаються паралельно у реальному та ірреальному світах, і аж до останнього рядка не випускає читача із міцних обіймів письменницької фантазії. Попри те, що твір складається з трьох частин, він сприймається абсолютно цілісним і монолітним. Читається на одному подиху; відкриваючи допитливому читачеві, котрий слідом за відчайдушним автором спускається у глибоку штольню невідомого містичного світу, мабуть, найдревніші езотеричні таємниці, аж до часів прадавнього Вавілону.

Віктор Савченко. Все у світі закодовано у певні програми, які час від часу поновлюються і діють певний період. Будь-яку програму можна лише призупинити, на певний час, але знищити її, зітерти з матриці всесвіту неможливо. Тож події в історії людства повторюються. Саме про це і йдеться у моєму новому романі «Діти Мардука».

Проте не думайте, що книга, над якою автор працював протягом 10 років, наскрізь пронизана лише фантастично-езотеричними конфліктами і перипетіями. За питомо савченківською традицією є у ній місце і для цілком реальних щирих почуттів: дружби, людяності, співчуття, зрештою, кохання і зворушливої ніжності. Хоча і тут у письменникові бере гору алхімік.

Віктор Савченко. Тільки не кажіть, що у моєму романі звичайне людське кохання перемагає темні сили. Зовсім ні! Ідея книги куди глибша за банальні людські почуття. Я б сказав, що тут ідеться про перемогу істинного свята життя. Є люди, які за все життя так і не збагнули що воно таке – свято життя. А я його спізнав. Про це й пишу. Спізнав і зворотну сторону добра – про це також пишу.

Ось така вона, загадкова і надзвичайно цікава, – сучасна алхімія. І перед тим, хто бере на себе працю пізнати її, відкриваються найпотаємніші знання: як звичайні буденні слова перетворити на золото, а у пересічних людських душах збудити надзвичайну силу єднання і спротиву темряві.


© Дружко Марія, 2015